Президент Петро Порошенко оголосив своє рішення вдруге балотуватися на посаду Глави держави
Під час Форуму «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом» Президент Петро Порошенко оголосив своє рішення вдруге балотуватися на посаду Президента України.
«Почуття глибокої відповідальності перед країною, перед сучасниками, перед минулими і прийдешніми поколіннями спонукали мене прийняти рішення кандидувати ще раз на посаду Президента України. Прошу у виборців мандата на те, щоб гарантувати незворотність європейської та євроатлантичної інтеграції, гарантувати незворотність нашої незалежності», - сказав Петро Порошенко.
Глава держави підкреслив, що робить це для того, щоб «відновити територіальну цілісність країни і принести вигідний Україні мир, щоб завершити побудову сильної успішної держави, здатної забезпечити порядок, добробут і безпеку кожного українця».
«Бо добробут, безпека і порядок – не менш важливі, ніж армія, мова, віра. Щоб над міцним фундаментом, який ми заклали за п’ять років, звести добротні стіни та надійний дах», - наголосив Президент.
Водночас Петро Порошенко зауважив: «У моїй президентській роботі траплялося різне: успіхи і невдачі, точні розрахунки і помилки, приємності і прикрощі, радості й печалі, чесноти і недоліки. Слава Богу, є чим пишатися і, ніде правди діти, є за що вибачатися. Але кожен мій крок, вдалий чи ні, ніколи не суперечив стратегії на повний розрив з колоніальним минулим, на власний шлях України, на цивілізаційний союз з Європою».
«Не маємо права зупинитись на півдорозі. Місія нашого покоління – довести до успішного завершення побудову міцної української держави, яка б стала наочним свідченням, що прагнення багатьох українців та жертви в ім'я великої державницької ідеї не були марними. Яка б стала втіхою для тих, хто поклав на цей вівтар своє життя. І комфортною домівкою для всіх нас і наших нащадків», - зазначив Петро Порошенко.
«То хай же буде тепер так, як розсудить український народ. Народ, з яким я йшов непростим шляхом упродовж п'яти років. Частиною якого завжди був, є і буду. Буду і у спалахах Майдану, і разом з воїнами на передовій; відвідуючи найвіддаленіші громади в областях, і під час важливих доленосних зустрічей», - додав він.
Президент подякував своїй дружині дітям та всій родині за підтримку протягом всього цього часу: «Я безмежно вдячний своїй родині, бо завдяки підтримці, завдяки розумінню, завдяки любові почуваю себе щасливою людиною навіть у моменти, коли в роботі невимовно важко».
«Завершуючи п’ятирічну каденцію, стартую знову заради збереження стратегічного курсу на Європейський Союз та НАТО, курсу на перетворення України у велику успішну країну щасливих людей. Разом ми переможемо»,- сказав Президент.
Виступ Президента України з нагоди Дня Соборності України та 100-річчя проголошення Акту злуки УНР та ЗУНР
Дорогі співвітчизники!
Рівно сто років тому на цьому майдані сталася одна з найбільших подій у тисячолітній історії України. Тут відбулося проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Об'єднання в єдину державу. З того дня і навіки незалежність України означає її самостійність і соборність.
Підтвердженням прагнень до соборної і суверенної держави був велелюдний Софійський майдан. Багатотисячна громада вітала проголошення Акту Злуки. Військовий парад, синьо-жовті знамена, урочиста атмосфера, дуже особливий піднесений настрій та освячення дійства службою Божою у Святій Софії…. Навіть недовгої збереженої хроніки досить, аби відчути – то було справжнє національне свято. Так вершилася історія.
Акт Злуки – це найвища точка української революції і визвольних змагань початку двадцятого століття. Він став результатом величезних всенародних зусиль, праці і боротьби, що тривали століттями.
Українська революція продемонструвала наявний на той час колосальний державницький потенціал України. Його творили тисячі і тисячі прославлених і незаслужено забутих літераторів, музикантів, акторів, лікарів, священиків. Їхньою подвижницькою працею державність України з давнього спогаду перетворилася на живу мрію, а мрія стала політичною програмою. Історичні обставини, пов’язані з поразкою імперій у Першій світовій війні, дали Україні унікальну можливість реалізувати свою державність.
На жаль, шанс тоді було втрачено. Головна причина: тогочасним українським політикам забракло єдності. І не знайшлося тоді політиків, які могли б об’єднати народ для протистояння московській навалі. Втрата незалежності мала наслідком і втрату соборності. Україну знову поділили чужі держави, а над нашим народом нависла ніч бездержавності, в якій проти нього коїлися тяжкі злочини.
Але продовжувала жити велика надія. І коли наприкінці двадцятого століття випав новий шанс для України здобути державну самостійність, ми знову згадали про єдність як про головну запоруку незалежності.
21 січня 1990 року «живий ланцюг» мільйонами рук поєднав Львів із золотоверхим Києвом. Як видимий знак того, що настала черга відновлення незалежності держави. Нація згадала свій історичний досвід і оперлася на нього. Так постала незалежна Україна, єдина і неподільна, від Чернігова до Криму, від Ужгорода до Луганська.
Україна здобула незалежність, але в Кремлі точно з цим не збиралися миритися. І буквально з моменту проголошення нашої незалежності почалися спроби відновлення російської імперії. З висоти теперішнього досвіду ми можемо точно назвати ці спроби початком гібридної війни проти України. Знаряддям для ворога стали українські політики, які малювали карту з поділу України, ділили її на російськомовну і українськомовну. І вони байдуже дивилися на те, як розкрадали армію, допомагали зав’язати на шиї економіки «газовий зашморг» кабальних контрактів.
І час істини настав у 2014-му. Україна твердо ступила на шлях зміцнення своєї свободи, своєї незалежності, на шлях до Євросоюзу, на шлях до НАТО. І щоб змусити нас зректися цього вибору, Москва анексувала Крим і спробувала роздробити нас на частини, аби легко проковтнути. Перед нами знову постала загроза втрати соборності і незалежності. Але ціною великих жертв, ціною великих зусиль українського народу ця загроза відведена. І у жорсткому протистоянні з терористами, з російськими найманцями і з частинами регулярної російської армії ми з вами зупинили ворога. А гаслом нашим було: «Єдина країна».
Україна зміцніла, Україна продемонструвала впевненість у своїх силах. І в День Соборності ми щиро звертаємося до наших земляків, які живуть в кордонах України, але на тимчасово окупованих територіях Криму, частини Луганської та Донецької областей. Ми ніколи про вас не забуваємо. Ми кожного дня працюємо для того, щоб наблизити день вашого звільнення від ворожого ярма.
Для досягнення наших цілей нам потрібно берегти і зміцнювати нашу українську єдність і соборність. А тому всім має бути чітко зрозуміло – Україна є унітарна держава, з однією державною мовою - так записано в українській Конституції. Жодних федерацій і ніяких спеціальних статусів. Єдина незалежна соборна Україна!
А ще ми твердо знаємо, яким має бути фундамент нашого дому. Ми знаємо, що у нього є ще одна незамінна опора, основа нашої духовної незалежності. Ми не можемо йти обраним нами шляхом, якщо українська православна громада розділена. Маємо позбавити ворога такого інструменту – інструменту послаблення нашої державності, інструменту –як залежність церкви від Москви, від впливу країни-агресора.
У різдвяні дні ми отримали радісну новину, яка ще більше зміцнила нашу віру і силу. Створення Православної Церкви України ще раз продемонструвало силу єдності. Ми вкотре пересвідчилися – коли ми єдині, для нас немає нічого неможливого. Те, що роками десятиліттями, століттями здавалося недосяжним - збулося. Прийшов час, щоб на цьому духовному фундаменті, непідвласному жодним підступам ворога, ми продовжили будувати спільний мирний, процвітаючий, спільний для всіх український дім.
Томос – це ще один символ нашої незалежності і державної, і духовної. І я хочу нагадати слова, з якими Вселенський Патріарх звернувся після підписання Томосу до митрополита Київського і всієї України Епіфанія, а за його посередництвом до українського народу і всього світу: «Дорогий наш брате, цього чудового історичного дня у священному осередку православ’я з нами перебувають князь Володимир, княгиня Ольга, а з ними разом усі нащадки української землі. Всі ті, хто стояв за свої очевидні права; хто завзято боронив їх як окремі права українського народу, як уселюдську справедливість, але також як і права особи».
Княгиня Ольга, князі Володимир Великий, Ярослав Мудрий і Володимир Мономах – це є київські, українські, а не московські, російські володарі. Рівноапостольний Володимир охрестив свій народ у Києві, де тисячоліттями все стоїть на своєму місці: і фундаменти Десятинної церкви, і Свята Софія, і храм Спаса на Берестові, і Києво-Печерська лавра. Золотоверхий Київ в нашій традиції давно став «новим Єрусалимом».
Так називав наш Київ і митрополит Володимир Сабодан, заповідаючи своєму наступникові об’єднатися з усіма православними України в єдину помісну церкву. Варто, щоб до цих слів щирого християнина і патріота нашої землі прислухалися всі, хто сьогодні вирішує, ставати членами Православної Церкви України, чи залишатися в церкві московській.
Ми хочемо і робимо так, щоб цей вибір і далі відбувався в мирі і спокої, без насильства.
Я хочу подякувати Верховній Раді України і її Голові Андрію Парубію за те, що Парламент України підтримав моє звернення до Вселенського Патріарха щодо надання нам Томосу, а зараз прийняв необхідну законодавчу базу для того, щоб мирно відбувався процес. Днями я підпишу закон, який гарантуватиме винятково мирні та добровільні переходи парафій в чіткій, визначеній законом України процедурі.
Дорогі співвітчизники!
«Разом з власної волі з 1919 року» – під таким гаслом Україна сьогодні відзначає столітній ювілей Акту Злуки.
Але ми перебуваємо напередодні важливого народного волевиявлення. Сто років історичного досвіду заохочують нас до правильних висновків з минулого. Ми знаємо про безпрецедентний масштаб підготовки Кремля до втручання у вибори. І з цим стикаємося, до речі, не лише ми, вся Європа, увесь світ. Але немає сумнівів у мудрості нашого народу, у його єдності на шляху, яким ми йдемо у майбутнє.
Наш шлях – це дорога до Євросоюзу, до НАТО, до миру і добробуту. Ми з вами зберегли державу, зцементували її фундамент і довели, що здатні здобувати перемоги на нашому власному шляху.
Ми відродили українське військо у небачений в історії термін. Сьогодні Збройні Сили України – це сотні тисяч належно підготовлених, озброєних і забезпечених усім необхідним воїнів, вихованих на українських військових традиціях.
Наш європейський курс, попри активну протидію Росії на дипломатичному фронті, дозволив нам з вами добитися ратифікації Угоди про асоціацію усіма країнами Євросоюзу і запустити роботу поглибленої і всеохоплюючої зони вільної торгівлі з Європейським Союзом. ЄС уже став найбільшим торговельним партнером України.
На черзі – прихід в Україну потужних інвестицій, пришвидшення темпів розвитку нашої економіки. Про це вже завтра говоритиму в Давосі на зустрічі з керівниками держав та великих світових компаній.
Рівень зростання ВВП за підсумками 2018 року складе 3,4%. Це не так багато, але – це є максимальний показник за сім років. Інфляція знизилася до 9,8%. Вона ще доволі висока, але це – найнижчий показник за п’ять років. Золотовалютні резерви зросли майже до 21 млрд доларів. Це - п’ятирічний максимум.
Що означають ці сухі цифри? Вони означають, що найгірше вже позаду. Що криза, спричинена війною, економічною агресією та блокадою з боку Росії – відступає. Відступає завдяки спільним зусиллям влади, суспільства, бізнесу. Що відновлення економічного зростання відкриває можливості і до відновлення рівня життя. Що це вже зовсім недалека перспектива, року-двох, від сили трьох, коли, нарешті, плоди реформ стануть відчутними для абсолютної більшості суспільства.
Створення армії та відновлення економічного зростання; асоціація з Євросоюзом і безвізовий режим; децентралізація і Томос; курс на вступ до НАТО та Євросоюзу – це чіткі та системні, послідовні кроки відповідно до нашої довготривалої стратегії. А перехід до європейської якості життя українців – це є головний зміст нашої державної політики, яка спирається на єдність нашого народу.
Європа – це високі стандарти життя, а НАТО – надійна гарантія безпеки.
Ми єдині і вільні. Жодна імперія нас не зможе більше розділити. Ми йдемо своїм шляхом. І на цьому шляху армія боронить нашу землю, мова боронить наше серце, а віра боронить нашу душу. У нас є підстави впевнено дивитися у майбутнє.
Дозвольте завершити словами великої Ліни Костенко:
Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.
Ми з вами точно переможемо!
Слава Україні!
Томос про автокефалію Православної Церкви України встановлено в Софії Київській
Президент Петро Порошенко разом з Предстоятелем Православної Церкви України Блаженнійшим Митрополитом Епіфанієм внесли до собору Софії Київської Томос про автокефалію Православної Церкви України.
Цей документ напередодні був підписаний і переданий Вселенським Патріархом Варфоломієм в церкві Святого Георгія на Фанарі у Стамбулі.
Томос про автокефалію Православної Церкви України було урочисто встановлено перед царськими вратами в Софії Київській.
Предстоятель Православної Церкви України Блаженнійший Митрополит Епіфаній разом із ієрархами Православної Церкви України провів святкову Різдвяну Літургію.
Священники та віряни молилися за українське військо і українську владу, за мир та добробут в Україні, за єдину помісну Православну Церкву України. В своєму слові до пастви Блаженнійший Митрополит Епіфаній наголосив, що «двері єдиної помісної Православної Церкви відкриті для усіх, хто бажає разом служити Богові та її народові» і закликав до любові та єдності.
Блаженнійший Митрополит Епіфаній привітав усіх з Різдвом та Новим роком. «Наші спільні теплі вітання передаємо Збройним Силам України і усім нашим мужнім захисникам, які жертовно захищають Батьківщину. Підносимо до Бога свої молитви за них і просимо у нього оберігати їх», - особливо підкреслив він.
Предстоятель Православної Церкви України також передав вітання та молитовні побажання підтримки і захисту для українців, які перебувають в умовах окупації та в російському полоні.
Він нагадав, що назавжди увійдуть в історію нашої церкви і держави 15 грудня 2018 року, коли в древніх стінах Софії Київської відбувся Об’єднавчий собор Православної Церкви України, та 5 і 6 січня 2019 року, коли було проголошено, підписано та вручено Томос про автокефалію, про «нашу церковну духовну незалежність».
«Це вияв особливої Божої милості до нашого народу. За що ми не перестаємо дякувати Богові», - сказав Блаженнійший Митрополит Епіфаній та висловив слова подяки Вселенському Патріарху Варфоломію та Президенту України Петру Порошенку, «турботами яких наша правдива Українська Православна Церква увійшла до родини православних церков як автокефальна та рівна з усіма іншими».
«Шановний пане Президенте, дякуємо за те сприяння, яке ви протягом цього нелегкого часу надавали задля того, щоб ми мали успіх в цій богоугодній справі… Ваше ім’я не тільки тут, на цьому пергаменті (Томос - ред.), але завжди увійде на віки як того, хто допомагав і сприяв, щоб наша Церква вирвалася з тих духовних пут і мала автокефальний і незалежний статус», - подякував Предстоятель Православної Церкви України та побажав Президентові Божої допомоги у розбудові сильної і незалежної Української держави.
Президент підкреслив, що вперше світлий день Різдва Христового українці святкують у автокефальній Православній Церкві України в стінах Святої Софії.
«Вперше її Предстоятель Блаженнійший Епіфаній вчора співслужив з Вселенським Патріархом Варфоломієм і отримав з його рук Томос – як грамоту про визнання самостійності нашої української Церкви», - наголосив Глава держави.
«Хто хоче в цьому переконатися, буде мати можливість прочитати це», - додав Петро Порошенко.
Виступ Президента України під час участі у молитовному заході за Україну
 
Ваші блаженства, всечесні отці!
Дорогі українці, браття та сестри!
Словам, якими розпочав свій виступ, - понад сто років. Вийшли вони з-під пера архієпископа Олексія, одного із керівників Братства Воскресіння Христового. Воно ще в листопаді далекого 1917-го поставило на порядок денний питання про «відділення Української Церкви від Російської».
Під час національно-визвольної революції сімнадцятого-двадцять першого років минулого століття питання державності, мови та церкви були так само тісно пов’язані одне з одним, як і тепер. Тодішній Київський митрополит Володимир, якому згодом судилося прийняти мученицьку смерть від безбожних більшовиків, не дозволив поминати під час літургії «державу українську, владу її і все українське військо». За словами очевидців, владика із подивом питав: «Яка така Україна? Який такий український народ? Хіба малороси не такий самий народ як руський?»
Митрополит Харківський і Охтирський Антоній на Великдень сімнадцятого заборонив читати Євангеліє українською, зверхньо й по-хамському назвавши нашу мову «базарною».
Та попри тотальне несприйняття української автокефалії російським єпископатом, всією білою і червоною Росією - рух за національну православну церкву постав і набирав обертів. Ініціатива йшла знизу, від парафіяльного духовенства та вірян.
Керівництво новопосталої держави хай не одразу, але все ж таки усвідомило історичний масштаб питання, яке явно виходило за церковні пороги. Гетьман Скоропадський особисто взяв участь в одному із засідань Всеукраїнського церковного собору вісімнадцятого року. «Державні справи вимагають, аби всі церковні справи вирішувались тут, на Україні», - казав Павло Петрович. Коли ж промосковські ієрархи завели роботу Собору на манівці, міністр сповідань Гетьманської Держави Олександр Лотоцький чітко заявив про неможливість і неприйнятність управління церквою з чужих державних центрів: «В самостійній державі Церква має бути самостійною… Справа автокефалії української церкви має поважне значення поруч з справою незалежності державної… Вона майже в тій самій мірі стоїть більмом в оці тих, хто національне визволення українського народу вважає за кривду для «єдинага русскага народа».
Ідеї міністра Лотоцького лягли в основу закону про автокефалію, який 1 січня дев’ятнадцятого року ухвалила Директорія УНР. Втім, реалізувати його не вдалося. Головним чином через внутрішній розбрат, коли Україна не встояла перед зовнішньою агресією, втратила державну самостійність, а відтак – і передумову створення та визнання власної православної церкви.
І відновлення незалежності в дев’яносто першому році цілком логічно повернуло на порядок денний і проблему незалежної православної Церкви, якій усіма канонами передначертано бути в самостійній державі. Отож завершити справу, яку Іван Огієнко (Іларіон) називав ділом «повного розмосковлення» Церкви, зараз випало нашому з вами поколінню. І ми з вами це робимо!
Український Йордан, наш Дніпро, який величаво тече повз ці пагорби, у водах якого наші предки тисячу тридцять років тому прийняли Хрешення, вливається в Чорне море. А по той бік моря розкинувся Стамбул-Константинополь-Царьград, звідки й прийшла до нас віра Христова. Там – наша Церква-Мати. До неї ми звернулися по автокефалію. Вселенський Патріарх – єдиний у всьому світі, хто разом із Синодом має право її надати.
І сьогодні ми з вами зібралися тут тому, що днями із Константинополя прийшла дуже добра звістка: рішення про надання автокефалії українській помісній православній автокефальній церкві – прийняте! Прийняте і ще раз підтверджене. Так постановили Вселенський Патріарх і Синод.
Ще одна надзвичайно важлива новина. Синод Вселенського Патріархату зняв усі неправедні кари, які Москва наклала на Патріарха Філарета, предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату, а на Його Блаженство Митрополита Макарія і не накладалося. Я вітаю вас персонально, шановні владики. Надзвичайно важливо, що ви канонічно поновлені у єпископському сані. І відновлене сопричастя пастви з Вселенською Церквою. Ваші священнодії, як і служіння єпископату та духовенства українських церков тепер не підлягають більше сумніву. Ми то, чесно кажучи, й раніше в цьому не сумнівалася, але тепер вже ніхто не має права спекулювати на нібито не канонічності непідвладних Москві церков.
Ваша Святосте, ви не зламалися перед облудною, нікчемною московською анафемою. Її нема. Як, згідно з заявами представників Вселенського престолу, не було й анафеми гетьмана Мазепи. А взагалі я хочу сказати, що анафема від Росії – це ніщо інше, як визнання особливих заслуг перед Україною і українським народом. Анафемствують вони лише видатних українців!
І нарешті, Вселенський Патріархат остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці сімнадцятого століття. Ясно й недвозначно ним заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні… Що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ. І Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви.
Це дуже просто патріарх Російської православної церкви на кожній службі молиться за російську владу, владу, яка здійснила агресію проти нашої держави. Патріарх Кирил Російської православної церкви молиться за російське воїнство, яке вбиває українських воїнів, вбиває цивільне населення, вбиває українців. А у нас в Україні, на жаль, є храми, які все ще поминають патріарха Кирила, який відправляє ці молитви. Я думаю, що це точно не для українського народу. І хіба можуть храми, в яких лунають молитви за патріарха, який молиться за російське військо називатися українськими?
Я гарантую, що не буде жодного тиску. Я гарантую, що буде збережено право своєї дороги до Бога кожного українця. Але я просив би просто задуматись, замислитись і паству і вірних цієї конфесії.
Дорогі українці!
Питання Томосу та автокефалії виходить далеко за межі церковного життя. Це є питання нашої незалежності. Це – питання нашої української національної безпеки. Це – питання нашої української державності. Це – питання всієї світової геополітики. І якщо це не так, то поясніть мені а чому рішення Вселенського Патріарха позавчора обговорювалося на раді безпеки Російської Федерації під головуванням Путіна!? Чи не тому, що в житті, як у тій російській казці: Кощій точно знає де та голка, в якому яйці, в якій скрині і під яким дубом! Реакція Москви на дії Києва та Фанару свідчить про те, що ми на правильному шляху. Фанар, хто не знає, це – резиденція Вселенського Патріарха.
Автокефалія – частина нашої державницької проєвропейської та проукраїнської стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя останні чотири з половиною роки… І, наголошую, будемо продовжувати втілювати й надалі. І ніхто не зупинить український народ. І ні в кого ми не будемо питати дозволу, бо вирішувати має Україна і її народ, який бореться за волю, за свободу, за майбутнє. Автокефалія – це найвагоміша подія з того ж ряду, що й наше прагнення до вступу до Євросоюзу та НАТО, Угода про асоціацію, безвізовий режим з Європейським Союзом, вихід із СНД, відмова від оманливого Договору про «дружбу» з Росією тощо. Все це – основа нашого власного шляху розвитку, розвитку держави Україна і розвитку нашої української нації.
У нас не було, нема і, наголошую, не буде державної церкви. І в освячену Томосом православну церкву теж ніхто нікого не «запрошуватиме» силоміць. Ще раз наголошую, це – питання вільного вибору для кожного віруючого. Гарантую, що влада поважатиме вибір тих, хто вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігає єдність з Російською православною церквою. Це їх вибір і нам його треба поважати. Але так само гарантую, що держава захистить права тих священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити єдину українську православну помісну церкву.
Спільна розбудова незалежної церкви не може бути підставою для розбрату, для протистояння, для насильства. Я вже казав, як тільки де побачите людей, які закликатимуть взяти силою лавру, монастир чи храм, знайте, то – московська агентура. І ми не дозволимо Кремлю розпалити релігійну війну всередині нашої держави.
А в цілому держава має свою місію в релігійному питанні. І вони – держава, влада – цю місію вже виконала. Ми отримали добру звістку з Константинополя. Далі –вже внутрішні питання, в які світській владі втручатися не можна, і вона не буде цього робити.
Вселенський Патріархат прийняв рішення про автокефалію! Томос буде вручено предстоятелю церкви – достойному, авторитетному, досвідченому владиці, якого обере об’єднаний Архієрейський Собор. З благословенням Константинопольського Патріарха і Матері-Церкви на цей собор зберуться усі єпископи УПЦ Київського Патріархату, оскільки одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Усі єпископи УАПЦ. Одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Разом з ними, я вперше на цьому наголошую, буде і група єпископів УПЦ Московського Патрірахату, які між кремлівською зіркою та православним хрестом обрали хрест, а між Україною та Росією – Україну.
Сподіваюся і вірю, що Собор пройде всупереч нашій національній приказці про те, де два українці – там три гетьмани. Відповідальність, яка лежатиме на учасниках об’єднавчого собору – без перебільшення історична. 988-го року наша країна прийняла Хрещення. До середини сімнадцятого століття, до московського полону, Київська митрополія користувалася широкими правами у структурі Матері-Церкви. Але, наголошую, це не відновлення автокефалії. Ніколи ще українська церква автокефалії не мала, визнаної Вселенським православ’ям.
Лише уявіть, в ці дні на наших очах за нашої участі це стається уперше в понад тисячолітній історії нашої церкви!
Промислом Божим у всіх православних державах, що здобували свою незалежність, поставали свої Помісні Церкви: Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Сербія та інші. Дуже важливо, що зараз до них додасться і Україна.
Ми дякуємо Його Всесвятості Варфоломію за турботу про Україну. Він прийняв надзвичайно мудре, сміливе, рішуче і відповідальне рішення. Давайте оплесками привітаємо Його Всесвятість. Україна з нетерпінням чекає його душпастирського візиту до народу, охрещеного за часів рівноапостольного святого князя Володимира.
Дорогі співвітчизники!
Я щиро вітаю вас з наближенням автокефалії. Це – велика перемога боголюбивого українського народу над московськими демонами, перемога добра над злом, світла над темрявою. Три роки тому, два роки тому, і навіть в квітні я казав: нам треба молитися і боротися. І Господь почув наші молитви.
Ми зупинили агресора. Ми зберегли державу. Ми збудували боєздатну армію. І сьогодні святкуємо День захисника України. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу.
Ми за ці місяці ще більше переконалися, що Помісна Церква є одним із ключових елементів, запорукою незалежності. Державна мова – запорука єдності. А сильна армія – запорука миру.
Вітаю всіх зі святом Покрови Божої матері, з Днем захисника України. Ці два свята органічно поєднані. Без Божого благословення, без заступництва Благословенної Святої Діви Марії неможливо подолати жодну ворожу навалу та неможливо побудувати міцну українську державу.
Вітаю всіх також зі змінами у військових статутах, які узаконили наше народне вітання – Слава Україні!

Дополнительная информация