Виступ Президента України під час участі у молитовному заході за Україну
 
Ваші блаженства, всечесні отці!
Дорогі українці, браття та сестри!
Словам, якими розпочав свій виступ, - понад сто років. Вийшли вони з-під пера архієпископа Олексія, одного із керівників Братства Воскресіння Христового. Воно ще в листопаді далекого 1917-го поставило на порядок денний питання про «відділення Української Церкви від Російської».
Під час національно-визвольної революції сімнадцятого-двадцять першого років минулого століття питання державності, мови та церкви були так само тісно пов’язані одне з одним, як і тепер. Тодішній Київський митрополит Володимир, якому згодом судилося прийняти мученицьку смерть від безбожних більшовиків, не дозволив поминати під час літургії «державу українську, владу її і все українське військо». За словами очевидців, владика із подивом питав: «Яка така Україна? Який такий український народ? Хіба малороси не такий самий народ як руський?»
Митрополит Харківський і Охтирський Антоній на Великдень сімнадцятого заборонив читати Євангеліє українською, зверхньо й по-хамському назвавши нашу мову «базарною».
Та попри тотальне несприйняття української автокефалії російським єпископатом, всією білою і червоною Росією - рух за національну православну церкву постав і набирав обертів. Ініціатива йшла знизу, від парафіяльного духовенства та вірян.
Керівництво новопосталої держави хай не одразу, але все ж таки усвідомило історичний масштаб питання, яке явно виходило за церковні пороги. Гетьман Скоропадський особисто взяв участь в одному із засідань Всеукраїнського церковного собору вісімнадцятого року. «Державні справи вимагають, аби всі церковні справи вирішувались тут, на Україні», - казав Павло Петрович. Коли ж промосковські ієрархи завели роботу Собору на манівці, міністр сповідань Гетьманської Держави Олександр Лотоцький чітко заявив про неможливість і неприйнятність управління церквою з чужих державних центрів: «В самостійній державі Церква має бути самостійною… Справа автокефалії української церкви має поважне значення поруч з справою незалежності державної… Вона майже в тій самій мірі стоїть більмом в оці тих, хто національне визволення українського народу вважає за кривду для «єдинага русскага народа».
Ідеї міністра Лотоцького лягли в основу закону про автокефалію, який 1 січня дев’ятнадцятого року ухвалила Директорія УНР. Втім, реалізувати його не вдалося. Головним чином через внутрішній розбрат, коли Україна не встояла перед зовнішньою агресією, втратила державну самостійність, а відтак – і передумову створення та визнання власної православної церкви.
І відновлення незалежності в дев’яносто першому році цілком логічно повернуло на порядок денний і проблему незалежної православної Церкви, якій усіма канонами передначертано бути в самостійній державі. Отож завершити справу, яку Іван Огієнко (Іларіон) називав ділом «повного розмосковлення» Церкви, зараз випало нашому з вами поколінню. І ми з вами це робимо!
Український Йордан, наш Дніпро, який величаво тече повз ці пагорби, у водах якого наші предки тисячу тридцять років тому прийняли Хрешення, вливається в Чорне море. А по той бік моря розкинувся Стамбул-Константинополь-Царьград, звідки й прийшла до нас віра Христова. Там – наша Церква-Мати. До неї ми звернулися по автокефалію. Вселенський Патріарх – єдиний у всьому світі, хто разом із Синодом має право її надати.
І сьогодні ми з вами зібралися тут тому, що днями із Константинополя прийшла дуже добра звістка: рішення про надання автокефалії українській помісній православній автокефальній церкві – прийняте! Прийняте і ще раз підтверджене. Так постановили Вселенський Патріарх і Синод.
Ще одна надзвичайно важлива новина. Синод Вселенського Патріархату зняв усі неправедні кари, які Москва наклала на Патріарха Філарета, предстоятеля Української православної церкви Київського патріархату, а на Його Блаженство Митрополита Макарія і не накладалося. Я вітаю вас персонально, шановні владики. Надзвичайно важливо, що ви канонічно поновлені у єпископському сані. І відновлене сопричастя пастви з Вселенською Церквою. Ваші священнодії, як і служіння єпископату та духовенства українських церков тепер не підлягають більше сумніву. Ми то, чесно кажучи, й раніше в цьому не сумнівалася, але тепер вже ніхто не має права спекулювати на нібито не канонічності непідвладних Москві церков.
Ваша Святосте, ви не зламалися перед облудною, нікчемною московською анафемою. Її нема. Як, згідно з заявами представників Вселенського престолу, не було й анафеми гетьмана Мазепи. А взагалі я хочу сказати, що анафема від Росії – це ніщо інше, як визнання особливих заслуг перед Україною і українським народом. Анафемствують вони лише видатних українців!
І нарешті, Вселенський Патріархат остаточно проголосив незаконною московську анексію Київської митрополії, здійснену ще наприкінці сімнадцятого століття. Ясно й недвозначно ним заявлено, що Російська православна церква не має канонічних прав щодо Православної Церкви в Україні… Що наша православна церква не має підпорядкування РПЦ. І Україна не була, не є і не буде канонічною територією російської церкви.
Це дуже просто патріарх Російської православної церкви на кожній службі молиться за російську владу, владу, яка здійснила агресію проти нашої держави. Патріарх Кирил Російської православної церкви молиться за російське воїнство, яке вбиває українських воїнів, вбиває цивільне населення, вбиває українців. А у нас в Україні, на жаль, є храми, які все ще поминають патріарха Кирила, який відправляє ці молитви. Я думаю, що це точно не для українського народу. І хіба можуть храми, в яких лунають молитви за патріарха, який молиться за російське військо називатися українськими?
Я гарантую, що не буде жодного тиску. Я гарантую, що буде збережено право своєї дороги до Бога кожного українця. Але я просив би просто задуматись, замислитись і паству і вірних цієї конфесії.
Дорогі українці!
Питання Томосу та автокефалії виходить далеко за межі церковного життя. Це є питання нашої незалежності. Це – питання нашої української національної безпеки. Це – питання нашої української державності. Це – питання всієї світової геополітики. І якщо це не так, то поясніть мені а чому рішення Вселенського Патріарха позавчора обговорювалося на раді безпеки Російської Федерації під головуванням Путіна!? Чи не тому, що в житті, як у тій російській казці: Кощій точно знає де та голка, в якому яйці, в якій скрині і під яким дубом! Реакція Москви на дії Києва та Фанару свідчить про те, що ми на правильному шляху. Фанар, хто не знає, це – резиденція Вселенського Патріарха.
Автокефалія – частина нашої державницької проєвропейської та проукраїнської стратегії, яку ми послідовно втілюємо в життя останні чотири з половиною роки… І, наголошую, будемо продовжувати втілювати й надалі. І ніхто не зупинить український народ. І ні в кого ми не будемо питати дозволу, бо вирішувати має Україна і її народ, який бореться за волю, за свободу, за майбутнє. Автокефалія – це найвагоміша подія з того ж ряду, що й наше прагнення до вступу до Євросоюзу та НАТО, Угода про асоціацію, безвізовий режим з Європейським Союзом, вихід із СНД, відмова від оманливого Договору про «дружбу» з Росією тощо. Все це – основа нашого власного шляху розвитку, розвитку держави Україна і розвитку нашої української нації.
У нас не було, нема і, наголошую, не буде державної церкви. І в освячену Томосом православну церкву теж ніхто нікого не «запрошуватиме» силоміць. Ще раз наголошую, це – питання вільного вибору для кожного віруючого. Гарантую, що влада поважатиме вибір тих, хто вирішить залишитися в тій церковній структурі, яка зберігає єдність з Російською православною церквою. Це їх вибір і нам його треба поважати. Але так само гарантую, що держава захистить права тих священиків і мирян УПЦ Московського Патріархату, які добровільно вирішать вийти з-під Москви, щоб разом з іншими православними творити єдину українську православну помісну церкву.
Спільна розбудова незалежної церкви не може бути підставою для розбрату, для протистояння, для насильства. Я вже казав, як тільки де побачите людей, які закликатимуть взяти силою лавру, монастир чи храм, знайте, то – московська агентура. І ми не дозволимо Кремлю розпалити релігійну війну всередині нашої держави.
А в цілому держава має свою місію в релігійному питанні. І вони – держава, влада – цю місію вже виконала. Ми отримали добру звістку з Константинополя. Далі –вже внутрішні питання, в які світській владі втручатися не можна, і вона не буде цього робити.
Вселенський Патріархат прийняв рішення про автокефалію! Томос буде вручено предстоятелю церкви – достойному, авторитетному, досвідченому владиці, якого обере об’єднаний Архієрейський Собор. З благословенням Константинопольського Патріарха і Матері-Церкви на цей собор зберуться усі єпископи УПЦ Київського Патріархату, оскільки одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Усі єпископи УАПЦ. Одноголосно було прийнято рішення про звернення до Вселенського Патріарха. Разом з ними, я вперше на цьому наголошую, буде і група єпископів УПЦ Московського Патрірахату, які між кремлівською зіркою та православним хрестом обрали хрест, а між Україною та Росією – Україну.
Сподіваюся і вірю, що Собор пройде всупереч нашій національній приказці про те, де два українці – там три гетьмани. Відповідальність, яка лежатиме на учасниках об’єднавчого собору – без перебільшення історична. 988-го року наша країна прийняла Хрещення. До середини сімнадцятого століття, до московського полону, Київська митрополія користувалася широкими правами у структурі Матері-Церкви. Але, наголошую, це не відновлення автокефалії. Ніколи ще українська церква автокефалії не мала, визнаної Вселенським православ’ям.
Лише уявіть, в ці дні на наших очах за нашої участі це стається уперше в понад тисячолітній історії нашої церкви!
Промислом Божим у всіх православних державах, що здобували свою незалежність, поставали свої Помісні Церкви: Болгарія, Греція, Грузія, Росія, Румунія, Сербія та інші. Дуже важливо, що зараз до них додасться і Україна.
Ми дякуємо Його Всесвятості Варфоломію за турботу про Україну. Він прийняв надзвичайно мудре, сміливе, рішуче і відповідальне рішення. Давайте оплесками привітаємо Його Всесвятість. Україна з нетерпінням чекає його душпастирського візиту до народу, охрещеного за часів рівноапостольного святого князя Володимира.
Дорогі співвітчизники!
Я щиро вітаю вас з наближенням автокефалії. Це – велика перемога боголюбивого українського народу над московськими демонами, перемога добра над злом, світла над темрявою. Три роки тому, два роки тому, і навіть в квітні я казав: нам треба молитися і боротися. І Господь почув наші молитви.
Ми зупинили агресора. Ми зберегли державу. Ми збудували боєздатну армію. І сьогодні святкуємо День захисника України. Ми утверджуємо українську мову – складову сили та успіху нашого народу.
Ми за ці місяці ще більше переконалися, що Помісна Церква є одним із ключових елементів, запорукою незалежності. Державна мова – запорука єдності. А сильна армія – запорука миру.
Вітаю всіх зі святом Покрови Божої матері, з Днем захисника України. Ці два свята органічно поєднані. Без Божого благословення, без заступництва Благословенної Святої Діви Марії неможливо подолати жодну ворожу навалу та неможливо побудувати міцну українську державу.
Вітаю всіх також зі змінами у військових статутах, які узаконили наше народне вітання – Слава Україні!

Дополнительная информация