ПЕРШІ КОЗАЦЬКІ НАГОРОДИ

У пошуках кращої долі, рятуючись від феодальних утисків, тисячі селян – втікачів осідали  на багатих незайманих землях Наддніпрянщини. Ці люди називали себе «козаками» або вільними людьми. За ними була принизлива панщина, свавілля магнатів, попереду них татари. Але вибрали вони волю, знаючи, що доведеться відстоювати її зі зброєю в руках. Так, від другої половини XV сторіччя на землях Дикого поля створювалося нове суспільство, яке впродовж майже трьох століть відігравало важливу ролю в історії Європи.
Напади кримських татар змушували козаків будувати укріплені містечка - січі. В середині XVI сторіччя козацькі ватаги просунулися за дніпровські пороги і в 1553-1554 роках збудували на острові Мала Хортиця укріплення, яке назвали Запорозькою Січчю. Ця невеличка за розмірами фортеця з де­рева та очерету стала колискою суспільно-політичної та військової організації українського козацтва - своєрідної козацької республіки.
В Європі запорозькі козаки здобулися на славу оборонців рідної землі і християнства від наймогутнішої у той час держа­ви - Оттоманської імперії. Про козацькі походи знали у Польщі та Молдавії, Відні та Ватикані. Несподівані рейди козацьких флотилій на Варну, Кілію, Ізмаїл, Акерман, Трапезунд, Кафу, Константинополь, перемога під Хотином 1621 року яскравими літерами вписані в історію світового військового мистецтва.
Запорожці брали участь практично в усіх великих селянсь­ко-козацьких повстаннях з кінця XVI століття, відзначаючись організованістю, висуваючи зі своїх лав талановитих січових керівників. Повстання запорожців у січні 1648 року проти Речі Посполитої започаткувало визвольний рух українського народу під проводом Богдана Зіновія Хмельницького. Його ім’я увіч­нене в багатьох літературно-історичних та державотворчих пам’ятках, серед них орден його імені колишнього СРСР та відзнака Президента України - „Орден Богдана Хмельниць­кого” в сучасній незалежній Україні. Нагородна система Запорізької Січі не мала орденських відзнак, січову старшину заохочували коштовними дарунками за бойові успіхи.

З 1654 року на Січ Запорозьку були поширені умови та привілеї, що ними користувалися і інші війська: залишалися самоврядування та дозвіл приймати до своїх лав втікачів. Запорожці тепер відігравали роль захисників південних кордонів Росії. Щодо нагороди, то на запорожців царський уряд  розповсюдив дію указів про визнання персональних заслуг «золотим», бо системи орденів та нагородних медалей у тогочасній Росії ще не існувало.

Проте, надаючи важливого стратегічного значення - на перших початках - стосункам із Богданом Хмельницьким, царський уряд запровадив у 1654 році спеціальні нагороди для війська гетьмана. Про це йдеться в багатьох українських літописах, однак найбільш виразно розповідає про царське пожалування у Фастові наприкінці літа 1654 року літопис Самійла Величка: «Того ж 1654 року в середу в пост Спасов было солнца затмение о полуднє... А Хмельницкий з войском Козацким и Московским ему приданым для осторожности Украины от поляков, стоял тогда обозом под Хвастовом, где неякийсь от Царского Величества посланий значит персона прибывши, дал каждому козакове царского жалования по червоному малому». Не названа в літопису «значна персона» московський дворянин П.Протасьєв, відряджений
17 червня 1654 року до гетьмана «с государевим жалованьем, с золотыми».

Виготовлення золотих для України ускладнилося в зв’язку з тільки-но встановленим новим титулом царя, і золотий для гетьмана викарбували, скориставшись штемпелем нового «рублевика», де в титулі згадувалася Мала Росія. Решту нагородних золотих карбували як і раніше. У червні-липні для нагородження полковника І.Золотаренка цареві під Смоленськ було надіслано ЗО тисяч золотих в 1/4 червінця і 165 вартістю від трьох до одного червінця.

Протасьєв прибув до Фастова і 14 липня вручив почесні нагороди Богданові Хмельницькому - в 10 золотих, його сину Юрію - в 4 золотих і військовому писареві Іванові Виговському, майбутньому гетьману - в 6 золотих, а нагороди для 42 тисяч козаків залишив гетьманові. З літопису випливає, що роздача цих золотих була проведена в таборі під Фастовом до залишення
його 26 серпня.

Попри диференціацію системи почесних нагород за ознаками соціальної приналежності нагороджуваних, найхарактернішою для нагородної справи XVII століття залишилася масовість нагороджень, адже пожалування роз­повсюджувалося на всіх учасників того чи іншого ратного подвигу, битви або походу.

Назва «золотые» в XVII столітті поширювалася на будь-які відзнаки, хоч два нижчі «ступені» нагород складали звичайні срібні монети — деньга (московка, 1/2 копійки) та копійка (новгородка), але позолочені. Нагородні знаки, хоч і були зовні схожі з монетами, не потрапляли в грошовий обіг, оскільки після 1613 року в ньому були тільки срібні монети. Два наступ­ні „ступені” складали такі самі на вигляд деньга та копійка, але спеціально викарбувані з золота. Золота деньга розда­валася щорічно багатьом тисячам дворян, бояр та їхнім дітям, служилим татарам, іноземним солдатам-наймитам. Золоті ко­пійки особливо часто призначалися козацьким отаманам та осавулам.

До 1654 року, тобто до випуску нагородних монет для війська Богдана Хмельницького, на золотих та інших монетах московського карбування ніколи не ставилася дата. Вперше рік 7162, тобто 1654 за юліанським календарем, було вибито арабськими цифрами на описаних нагородах, після чого в XVII столітті та пізніше проводом Богдана Хмельницького. З багатьох джерел відомо, що 1655 року для урочистого виїзду гетьман мав червону корогву з образом архангела Михаїла, бунчук з білого кінського хвоста і біле знамено з гаптуванням герба Богдана Хмельницького.

За часів Речі Посполитої клейноди - як атрибут влади і гід­ності - надавали козацькому війську польські королі, а пізніше - російські царі. Клейноди виконували ролю загальновійськових відзнак або відзнак посадових осіб. До перших належали геть­манська булава, бунчук, печатка, корогви, литаври, бубни, па­лиця з комишу або комишина, іноді також -козацька «гармата», тобто артилерія. Власні відзнаки мала й нижча старшина, наприклад, полковник - пірнач, корогву і значок, сотник - корогву. Посадові відзнаки належали й генеральному судді комишина та палиця, яку пізніше називали ліскою.

Ці ознаки своєї влади Запорозьке Військо дуже цінувало і передавало новому гетьману з особливими почестями. Коли відбувалися вибори гетьмана, перед громадою старшина урочисто виносила на червоних подушках клейноди: булаву, бунчук, корогву та печатку. На урочистих виступах гетьман тримав булаву у правій руці. Коли гетьман був серед війська, або відбувалася
козацька рада за його участю, бунчук тримав бунчужний за гетьманом. Бунчуком називали дерев’яну палицю З метри завдовжки, увінчану
металевою кулею, з-під якої звисало кінське волосся, прикрашене різнокольоровими плетеними пасмами зі шкіри або вовняних ниток.

Відзнака гетьмана – булава – відома у Запорозькому Війську з кінця XVI сторіччя. Як своєрідну нагороду – відзнаку її надавали польські королі або московські царі. Богдан Хмельницький наприклад мав булави від польського короля Яна Казимира та Московського царя Олексія Михайловича. Булаву як атрибут гетьманської влади обов’язково зображали на портретах гетьманів, а через три століття, у  1943 році, цю традицію використали,
розробляючи проект знака ордена Богдана Хмельницького.
Спочатку козацькі полковники мали за власну відзнаку булави, а пізніше пірначі та шестопери. Зовні пірначі нагадували булави, їх так само прикрашали коштовним камінням, різьбленням, але замість кулі на кінці вони мали шість металевих пластин – пера (звідси й походить назва цієї січної зброї).
Перераховані козацькі клейноди не є нагородами в повному значенні цього слова, а виконували роль посадових знаків, які надавались так би мовити для посади. Власної системи нагородних знаків, наприклад, орденів, хрестів, медалей у козацькому війську запроваджено не було. Це сталось, на наш погляд, тому, що традиція відзначати за особисті заслуги орденами і медалями у XVI – XVIІ століттях тільки-но починала зароджуватись в Європі, ще не мала старих принципів і не набула поширення. У XVIІІ столітті українська козаки одержували нагороди від Російської держави. Це підтверджує те, що система нагород виникає у період оформлення держави та її інститутів.

 

ПЕРШОПОЧАТКИ НАГОРОДНОЇ СПРАВИ В УКРАЇНІ

У загальноєвропейській та світовій фалеристичній спадщині особливе місце посідає змістовна і національно самобутня історія нагород України.

Понатками вона сягає раннього середньовіччя - Давньо­руської держави. Практика нагороджувати найшанованіших в суспільстві людей мала багато спільного з тогочасними наго­родними традиціями. Можливо, вона набула б у майбутньому звичних для Європи форм, якби розвиток державності в Київській Русі не перервала руйнівна монголо-татарська на­вала, якби українські землі не захопили сусіди - Велике кня­зівство Литовське, Польща, а згодом і Московська держава.

На Русі ролю своєрідних нагород виконували шийні браслети - гривни. їх виготовляли з дорогоцінних металів та бронзи, ними нагороджували дружинників та воєначальників. Гривни як відзнаки та прикраси були відомі з давніх-давен у багатьох суспільствах. У Європі вони особливо поширилися серед кельтських племен, що населяли центральну частину континенту і Британію у V столітті до н.е., а потім у гальських племен на території сучасної Франції.

Ці шийні браслети, виго­товлені з золота, срібла, електри (сплаву золота і срібла), бронзи, оздоблені простим і складним орнаментами, є справж­німи шедеврами ювелірного мистецтва. Цікаво, що кельтські та гальські гривни зображені на плитах над могилами римських воїнів разом з іншими відзнаками, що їх отримали вони в походах. І не дивно, адже гривна свідчила про участь воїна в боротьбі з варварами і була особистим трофеєм, здобутим воїном в бою. Значна частина шийних браслетів дісталась римлянам на війні з галами 240 року до н. е. у Малій Азії, а згодом стала відзнакою Римської імперії.

Літописні джерела засвідчили небагато відомостей про нагородні функції шийної гривни у Київській Русі. Про неї, зокрема, згадується у зв’язку з трагічними подіями 1051 року, коли Святополк заподіяв смерть отроку Георгію. Не змігши зняти з забитого гривну, бояри змушені були відсікти йому голову і „тако сняша гривну”. Свідчення літописних джерел (про київське повстання 1147 р.) дають підстави для висновку, що тоді гривна виконувала особливу ролю як знак відзнаки або нагороди. Повсталі зірвали з рязанського князя Михайла золоту гривну, а з нею і золотий ланцюг з хрестом: „Отторгоша крест и чепьі и гривну златую".

Золотою шийною гривною, а також золотим ланцюгом, на­городжували за військові подвиги воєвод. Рядових дружинників масово відзначали гривною меншої вартості - з срібла або бронзи. їх виготовляли з двох або кількох скручених прутиків, або з тонких і розплющених металевих смужок, що перепліталися між собою. Кінці гривен розплющувалися, на них гравірували рослинний орнамент або зображали міфічних тварин.

Розвиток нагородної системи в Київській Русі перервало монголо-татарське завоювання. Втім звичай нагороджувати золотим ланцюгом перебрала Московська держава, де він проіснував до XVI століття. Поступово його витіснила практика нагородження золотими та срібними „деньгами”, але в значенні не грошової винагороди, а нагородної медалі, що не мала грошового обігу. Демократичні традиції масового нагоро­дження учасників походу або битви в Московській державі, запозичені в часі Київської Русі, вигідно відрізнялися від нагород тогочасної Європи, де нагородні медалі могли отримати лише близькі до трону особи та офіцери.

 

Виставка до Дня незалежності України (за матеріалами Державного архіву Кіровоградської області)

Виставка до 22-річниці Конституції України (за матеріалами Державного архіву Кіровоградської області)

Виставка до 100-річчя Дня державної служби

Утверджуючи ідею державності

Міська архітектура минулого століття

Історія мого міста

Історія села Олександрівка

Суходільське - село моє для мене ти єдине

Письменники Кіровоградщини (за матеріалами державного архіву Кіровоградської області)

М.С.Грушевський - історик та державотворець (за матеріалами Державного архіву Кіровоградської області)

Братолюбівка - мій край, моя історія жива

 

 

d

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дополнительная информация